Борсук Кульбапка і таємниця лісових стежок

У густому лісі, де старі дерева розповідали історії своїм шерхотливим листям, жив борсук на ім’я Кульбапка. Він був кремезним, дужим і мудрим, як і всі борсуки. Але половини задньої лапки в нього не було.

Кульбапка про це не думав. Він жив так само, як і всі: копав нори, збирав гриби, взимку солодко спав, а навесні прокидався разом із першими паростками.

Правда, бігав трохи повільніше за інших.

— Як же ти втікатимеш від небезпеки? — запитувала сорока.

— Не треба мені тікати, я краще знайду інший шлях, — відповідав борсук.

І справді, якщо всі бігли прямо, Кульбапка зупинявся, думав і знаходив коротшу стежку або затишну стежину між кущами.

Одного разу до лісу прийшла велика буря. Дерева гнулися, вітер крутив сухе листя, а струмки виходили з берегів. Тварини сховалися у своїх домівках і чекали, поки все минеться.

Але, коли буря вщухла, виявилося, що струмок затопив головну стежку!

— Як же тепер дістатися до луків? — занепокоїлись зайці.

— А як ходити до річки по воду? — зойкнули їжачки.

— Не біда, знайдемо новий шлях, — сказав борсук і рушив вперед.

Він йшов неквапливо, уважно дивлячись під лапи. Там, де хтось би стрибав через повалені гілки, він знаходив вузький прохід. Там, де інші заблукали б у чагарниках, він бачив стежинку між корінням дерев.

Зрештою, Кульбапка привів усіх до нового шляху – тихого, затишного, безпечного.

— Як ти знайшов його? — здивовано запитав молодий олень.

— Я завжди шукав стежки, — усміхнувся борсук.

Відтоді, коли в лісі хтось губився чи не знав, куди йти, він питав ради у Кульбапки.

Бо справжня мандрівка – це не швидкість, а вміння бачити дорогу.

Кінець.